КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Васильківська районна організація
Творчість
Меню сайту

Корисні посилання
  • Київська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України
  • ЦК Профспілки працівників освіти і науки України
  • Федерація Профспілок України
  • Васильківська районна державна адміністрація

  • Форма входу


    Категорії розділу

    Пошук

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Вітаю Вас, Гість · RSS 29.03.2024, 11:49

    Головна » Статті » Творчість

    Життя... Яке воно є в поезії Л. Бутенко
                                        
     
     
     Бутенко Людмила Лемарківна народилася 5 грудня 1957 року
    в смт Гребінки Васильківського району Київської області.
    З 1963- по 1974 р. р. – навчалася в Гребінківській середній школі.
     Після школи закінчила Білоцерківському ПТУ, потім Львівський
    обліково - кредитний технікум.
    У 1992 р. –закінчила Чернігівський педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка.
    Працювала вихователем в дитячому будинку « Горобинка » (2001-2012 р. р.),
     зараз – методист і тренер – викладач Васильківської районної ДЮСШ.
     
     
     
     
    Осінь
     
    Дощ зоряний на землю зранку випав,
    Засяяв клен осінній на світанку:
    По золотому – розписом веснянки
    Багрянцем дивним листопад розсипав.
    Буяють різноцвіттям хризантеми –
     Осінні пишнотілі дивні квіти,
    І бабине снується всюди літо,
    Відзвонюючи в серці тихим щемом.
    Ще будуть дні холодні і похмурі,
    На голих вітах затремтять краплини.
    А ось сьогодні жодної хмарини
    На ніжнім тлі холодної лазурі.
    І відлітають птахи в диво – просинь,
    І вдалині їх окрик затихає,
     Легенький вітерець чоло ласкає –
     Гуляє по землі красуня осінь.
     
    Життя
    Не все в житті було доцільно, чітко й ясно:
    То пелюстки троянд, то злива, грім і град.
    Було воно тяжке, та все ж воно прекрасне,
    І треба далі жить, не дивлячись назад.
     Не все в житті було, що мріялось, бажалось,
     Що снилось по ночах в дитинстві золотім.
    Здійснилось що, збулось – навік тобі зосталось,
    Що не збулось – дарма жаліть тепер за ним.
     Так, треба далі жить: терпіть, бажать, любити,
    В калюжах бачить зір проміння осяйне,
     Кохання, як вино, із келиха допити,
     Вдихнути вітерець, що у лице війне,
     Побачить листопад у лісі світанковім,
    І станцювати вальс в шалений снігопад,
    Розтанути на мить у пісні колисковій,
    У зорепадну ніч наслухатись цикад.
    І може саме там, у дивних днях прийдешніх,
    Які ще до тепер зустріть не довелось,
    Зустрінеш ти любов, не як колись – як вперше,
     І збудеться все те, що досі не збулось.
     
    Молитва
    На коліна до долі взиваю:
    Ти спаси його, доле, - благаю!
    Не упийсь, смерте, горем,
    не впийся!
    Відступись.
                 Відступись.
                             Відступися...
     Ще безсило весна йшла, ще тихо.
    Ти до мене закоханий їхав.
     За тобою біда йшла невпинно:
    Мить – удар – і горить вже машина…
    І розхристана, і босонога
     Ошаліло летіла до нього.
    Ось воно – лікарняне те ложе…
    Ой, спаси, ой, спаси ж його Боже!
    Сині-сині попечені губи.
    Тихий шепіт: «Я знав, прийдеш, люба…»
    Милий, рідний! Я вже прилетіла!
     Затремтіло попечене тіло…
     Не знесу я такої утрати,
    Все віддам, чим сьогодні багата,
     Кров віддам, віддам душу, всі сили –
    Лиш живи, лиш живи, чуєш, милий!
     Хай навік згине смерті причина –
    Не вмирай, не вмирай, мій єдиний!
    Бачиш, сонце зійшло за віконцем –
     Лиш для нас, лиш для нас воно, сонце!
     Бачиш, сніг попельнастий вже тане –
     Завтра квіти заквітнуть духмяні,
     Лиш для нас зацвітуть вони, милий,
    Та не дай їм лягти на могилу,
    Вічність хай в твої очі не гляне –
    Не вмирай, не вмирай, мій коханий!
     За тобою дивитимусь зірко,
    Бо іще не кричали нам «Гірко»,
    І в тумані імлистому, милий,
    Я ще сина тобі не родила,
     Ще не встиг ти йому порадіти –
    Треба жити, коханий мій, жити!
     На коліна до долі взиваю:
     Ти спаси його, доле, - благаю!
    Не упийсь, смерте, горем, не впийся!
     Відступись!
                  Відступись!
                             Відступися!!!
    Категорія: Творчість | Додав: adminvas (01.03.2013)
    Переглядів: 698 | Рейтинг: 0.0/0
    Профспілка працівників освіти і науки України © 2024
    Створити безкоштовний сайт на uCoz