Панасюк Лідія Василівна народилася 25.07.1962 на Уманщині Черкаської області.
В 1980 році закінчила середню школу.
У 1985 році – природничий факультет Уманського педагогічного інституту ім. П.Г.Тичини.
У 2000 році здобула другу вищу освіту у Київському Державному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова.
Перші «спроби пера» - 1982 рік в газеті «Уманська зоря»,
1983-84рр. – друкувалися вірші у газеті «Молодь Черкащини»
та молодіжному журналі «Ранок».
З 1986 року працює вчителем історії Барахтівського НВК « Загальноосвітня школа- дошкільний навчальний заклад»
Васильківського району Київської області.
Філософія життя (Полілог)
«Життя прожить – не поле перейти»,
Народна мудрість – це канва із вишитими хрестиками Долі.
Життєвий плин не зупинити в часі
І «поле перейти» - не річку вбрід.
Не наколоти ноги об стерню,
Творити,мріяти, мужніти і зростати,
Відбутися й, нерідко, виживати:
Падіння на півшляху до мети -
Нестерпний біль, а треба підніматись.
Шалений вихор втягує в буття
Невпинний механізм коловороту:
- Чи зробиш за життя усю роботу?
Роботу мозку, м’язів і душі…
Не скиглить, не згоріть до тла,
не жевріть і свічку божу ставити Добру,
Іти на плаху, на самопожертву.
Крізь світлі і тернисті манівці,
Життя дороги нескінченні йдуть:
Одні у Рай, а інші – в пекло звуть.
Тягар думок – як на Голгофу хрест,
Несеш в надії на спасіння й сповідь,
Шукаєш світу досконалих форм
Як ореол над всім – пророчий овид.
- Відкрий талант в собі як божий дар,
До чого здібна і чого ти варта,
Не збайдужій і відганяй біду.
Ортодоксальний світ вартує Пам'ять.
…Війнуло пусткою крізь морок з темноти
Відлуння віку – з голограми коду:
- Хто я? Чого у світ прийшла
Без пам’яті святогоРодоводу?
- А ви, хто є? Чиїх батьків сини?
Чи вистачить снаги стерпіти, встояти
У розпачі, проклятті, забутті,
На перехресті «білих плям» історії?
Мрійлива філософія буття…
Наповнить змістом швидко плинні миті.
Життя – це Дар, зумій його цінити,
Любити світ блаженний і людей,
Шукати втіху в добрім починанні
І кожен день прожити як востаннє.
- Живи у злагоді сама з собою,
Непереможна, непідкупна будь,
Щоб в кожнім твоїм ділі і у слові
Єдиний зміст був, і єдина суть.
Зроби свій вибір вірний у житті,
Знайди «душі спорідненої працю»
На захист стань думок Сковороди.
Створи себе за образом Людини,
Яка натхнення має від роботи,
Щоб залишить по собі добрий слід,
Без буднів сірих і важкої втоми.
Навчися розуміти і прощати,
Щоб вміти поважати і вибачати,
Знайти відраду у рутині буднів
І бути вдячною за Хліб насущний.
Знання, Уміння, Досвід – «три кити»
Основа успіху, достатку і зростання
Буть одержимою в Житті завжди
Це є земне велике людське Щастя.
(Барахти 2006р.)
Наш родовід (Гімн с. Барахти)
Правічна історія й доля тяжка
У роду мого Барахтян – гречкосіїв,
«Змієві вали» і «Красуха»-гора
Під серцем столиці святої країни.
Легенда дідівська живою постане
В « Зарудці», «Шкварах»,
На «Гриньках», в «Сиволагах»…
З віків Вас зустрінуть в Барахтах роди:
Мартининків, Зваричів, Любичів, Долів,
Педенків, Лагутів, Стожків, Довгополів,
Клименків, Устенків, Вдовенків, В’юнів,
Дзюбенків, Індиченків і Бондарів…
Із пам’яті Роду не стерли роки -
Ординців навалу і згарищ пустелю,
Як борозни часу – роки боротьби
За Правду і Долю, за Волю і Землю.
Величний, безсмертний і мудрий наш рід-
Співців-хлібодарів від роду до роду,
З колиски співають тут в кожній сім’ї
Шанують традиції свого народу.
Лягла тут стежина Юрка Литвина
«в тужливім прощальнім ключі журавлинім»,
Віддав до останку снагу і життя
Коханій землі, дорогій Україні.
В Барахтах стрічають із хлібом гостей,
Жадані тут друзям у кожній оселі.
Немає межі всіх щедрот й доброті,
Ми з роду від роду привітні й веселі.
Прадавній, Прамудрий барахтівський Рід,
Якому ніколи нема переводу,
Стійкий у віках у безсмерті своїм,
Від вдячних нащадків низький наш уклін
(Барахти 1993)
|