Усміхнений чиновник з міністерства

Вітав дітей з закінченням семестру,

1 року, і навчання у цілому,

Бажав наснаги й успіхів у всьому.

Конверт розрізав у бентежній тиші,

Завдання вийняв - і країна пише,

У комах заблукавши й орфограмах,

Шкільний переказ, який зветься „Мама".

У кожній школі - у селі чи місті –

Складають текст про очі променисті,

Про те, як працьовитими руками

Тримає мама світ і нас із вами.

Сергійки й Олі, Петрики й Оленки

Описують свою невтомну неньку,

Яка завжди чекатиме додому,

Не знаючи ні відчаю, ні втоми.

Легенький вітер пелюстки колише.

Але чому ця дівчинка не пише?

Заповнює сторінку не словами –

Гіркими та пекучими сльозами.

Чи думав хтось у тому міністерстві,

Що рану роз'ятрить комусь у серці,

Що є іще й такі дитячі долі,

Де слово „мама" - це синонім болю?

А скільки їх, таких, по всій країні!

Мабуть,  усі ми теж у цьому винні.

А сльози ті - як докір за бездумність,

Чиюсь байдужість чи тупу бездушність.

Цю дівчинку, звичайно, заспокоять,

Оцінку з іспиту якусь пристойну зроблять,

На винятковість зваживши обставин.

Чи всі ж дорослі склали цей екзамен?

  Корнієнко І.С., 

     учитель Гребінківської ЗОШ І-ІІІст.