Панасюк Лідія Василівна народилася 25.07.1962 на Уманщині Черкаської області.

 В 1980 році закінчила середню школу.

У 1985 році – природничий факультет Уманського педагогічного інституту ім. П.Г.Тичини.

У 2000 році здобула другу вищу освіту у Київському Державному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова.

Перші «спроби пера» - 1982 рік в газеті «Уманська зоря»,

1983-84рр. – друкувалися вірші у газеті «Молодь Черкащини»

 та молодіжному журналі «Ранок».

 З 1986 року працює вчителем історії Барахтівського НВК « Загальноосвітня школа- дошкільний навчальний заклад»

Васильківського району Київської області.

 

 

«Життя прожить – не поле перейти»,

 Народна мудрість – це канва із вишитими хрестиками Долі.

Життєвий плин не зупинити в часі

І «поле перейти» - не річку вбрід.

Не наколоти ноги об стерню,

Творити,мріяти, мужніти і зростати,

 Відбутися й, нерідко, виживати:

Падіння на півшляху до мети -

Нестерпний біль, а треба підніматись.

Шалений вихор втягує в буття

Невпинний механізм коловороту:

- Чи зробиш за життя усю роботу?

Роботу мозку, м’язів і душі…

Не скиглить, не згоріть до тла,

не жевріть і свічку божу ставити Добру,

Іти на плаху, на самопожертву.

Крізь світлі і тернисті манівці,

Життя дороги нескінченні йдуть:

 Одні у Рай, а інші – в пекло звуть.

Тягар думок – як на Голгофу хрест,

Несеш в надії на спасіння й сповідь,

Шукаєш світу досконалих форм

 Як ореол над всім – пророчий овид.

- Відкрий талант в собі як божий дар,

 До чого здібна і чого ти варта,

Не збайдужій і відганяй біду.

Ортодоксальний світ вартує Пам'ять.

…Війнуло пусткою крізь морок з темноти

Відлуння віку – з голограми коду:

 - Хто я? Чого у світ прийшла

 Без пам’яті святогоРодоводу?

 - А ви, хто є? Чиїх батьків сини?

Чи вистачить снаги стерпіти, встояти

 У розпачі, проклятті, забутті,

На перехресті «білих плям» історії?

 Мрійлива філософія буття…

Наповнить змістом швидко плинні миті.

Життя – це Дар, зумій його цінити,

Любити світ блаженний і людей,

 Шукати втіху в добрім починанні

І кожен день прожити як востаннє.

- Живи у злагоді сама з собою,

Непереможна, непідкупна будь,

Щоб в кожнім твоїм ділі і у слові

Єдиний зміст був, і єдина суть.

 Зроби свій вибір вірний у житті,

 Знайди «душі спорідненої працю»

На захист стань думок Сковороди.

Створи себе за образом Людини,

Яка натхнення має від роботи,

Щоб залишить по собі добрий слід,

Без буднів сірих і важкої втоми.

Навчися розуміти і прощати,

 Щоб вміти поважати і вибачати,

Знайти відраду у рутині буднів

 І бути вдячною за Хліб насущний.

 Знання, Уміння, Досвід – «три кити»

Основа успіху, достатку і зростання

Буть одержимою в Житті завжди

 Це є земне велике людське Щастя.

 

 (Барахти 2006р.)

 

Наш родовід (Гімн с. Барахти)

 

Правічна історія й доля тяжка

У роду мого Барахтян – гречкосіїв,

 «Змієві вали» і «Красуха»-гора

Під серцем столиці святої країни.

 Легенда дідівська живою постане

В « Зарудці», «Шкварах»,

На «Гриньках», в «Сиволагах»…

З віків Вас зустрінуть в Барахтах роди:

Мартининків, Зваричів, Любичів, Долів,

 Педенків, Лагутів, Стожків, Довгополів,

 Клименків, Устенків, Вдовенків, В’юнів,

Дзюбенків, Індиченків і Бондарів…

Із пам’яті Роду не стерли роки -

Ординців навалу і згарищ пустелю,

Як борозни часу – роки боротьби

За Правду і Долю, за Волю і Землю.

 Величний, безсмертний і мудрий наш рід-

  Співців-хлібодарів від роду до роду,

 З колиски співають тут в кожній сім’ї

 Шанують традиції свого народу.

Лягла тут стежина Юрка Литвина

«в тужливім прощальнім ключі журавлинім»,

Віддав до останку снагу і життя

Коханій землі, дорогій Україні.

В Барахтах стрічають із хлібом гостей,

Жадані тут друзям у кожній оселі.

 Немає межі всіх щедрот й доброті,

 Ми з роду від роду привітні й веселі.

Прадавній, Прамудрий барахтівський Рід,

 Якому ніколи нема переводу,

Стійкий у віках у безсмерті своїм,

    Від вдячних нащадків низький наш уклін

 

                                                                                (Барахти 1993)