ПЕРСОНАЛІЯ
вчителя української мови і літератури Зелінського Миколи Михайловича
- 1965 рік - народився в селі Пологи, Київської області,
Васильківського району.
- 1972 - 1982 рр. - навчався в Пологівській середній школі.
- 1982 - 1988 рр. - навчався в Київському державному
педагогічному інституті ім. Максима Горького.
- 1983 -1985 рр. — проходив армійську службу в
Німеччині.
- З 1988 року по даний час працюю вчителем української мови і
літератури Застугнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
- З 1995 року працюю на посаді заступника директора з
навчально-виховної роботи.
- 2003 року нагороджений знаком «Відмінник освіти України»
МУЗА
У снах мені муза являється.
Кохана і рідна така.
ЇЇ описати, виявляється.
Одного замало рядка.
На неї поглянь — незавидна,
Таке собі, просте вбрання.
А з нею зустрівсь - стає видно.
Що це політ серця, глибокі знання.
Із себе — струнка та кремезна.
Високе, як небо, чоло,
А розум же гострий, як лезо.
Такого повік не було.
А погляд прямий та ласкавий.
Подивиться - серце стає.
Як в рідному полі, де квіти і трави,
Є в ньому щось рідне, твоє.
А як заговорить, розкаже –
Розставить по полочках все.
І словом до себе прив’яже,
І думку до хмар піднесе.
Щасливі ті, мабуть, дівчата,
І хлопці щасливії ті.
Кому хоча б раз, не багато,
Являлася МУЗА в житті.
***
Бентежить груди дух степів козацьких,
Де волю боронили у борні
і Дорошенко, гетьман Сагайдачний,
І батько Хмель на сивому коні.
Незборений народ, де сили ти набрався,
Щоб вічно мучитись, боротись, йти вперед,
Руїни витримать, падіння і відчути
Душі завзятої найвищий злет.
Історія підкаже, як нам жити.
В що вірить і кого ганьбить.
Єдине можна з певністю сказати:
Жила Украйна - й вічно буде жить!
***
Була самотньою, забута.
Неначе дуб серед степів.
Минулася година люта-
Твій квіт, Україно, розцвів!
Збулася Кобзарева мрія:
Той дуб на Хортиці стоїть,
Як символ дужості, надії
Майбутніх днів, років, століть.
***
Україно! Тернистий шлях
Випав на долю тобі,
Та будеш жити у віках
У відчаї і злобі.
Скільки зазнала знущань,
Плюндрована ворогами.
Хто прислухавсь до твоїх благань?
Хто рахувавсь тоді з нами?
Зліталися з усіх сторін,
Як ті граки й ворони.
Народ не йшов їм на поклін
І не лякавсь корони.
Клював і очі хижий птах
Тобі, моя Вкраїно,
Та пісня знову у віках
Лунала солов'їно.
1 крила розпростерши, знов
Летіла в невідомість,
Не покидаючи любов,
Не тратячи свідомість.
***
"Я єсть народ". - колись сказав Тичина,
"Я - Україна", - Рильський йому вслід.
Митців натхненна праця без спочину,
На серці кров гаряча і холодний лід.
Про Матір-Богиню творив Симоненко.
Про муки тюремні писав Василь Стус,
А ще колись давно Тарас Шевченко
Теж потерпав від своїх муз.
| 
